"Если Бог хочет наказать, он лишает разума"
Мой брат сейчас сдает ЗНО (ЕГЕ) по укр. мове и литературе. И каждый раз показывает такие перлы, что хоть стой хоть падай...
Итак, посягнули на самое святое.
Край лукомор'я дуб росте зелений;
Мой брат сейчас сдает ЗНО (ЕГЕ) по укр. мове и литературе. И каждый раз показывает такие перлы, что хоть стой хоть падай...
Итак, посягнули на самое святое.
Край лукомор'я дуб росте зелений;
Та золотий ланцюг повився навкруги:
Щодня, щоночі кіт навчений
По ланцюгу кружляє залюбки;
Іде праворуч – тихий спів заводить,
Ліворуч піде – казку повіда.
Дива небачені: там лісова людина бродить,
І спить русалка наче немовля;
Там по затьмарених стежинках
Відбилися сліди нечуваних страхіть;
В сирому лісі там хатинка на курячих ніжках
Без вікон, без дверей стоїть;
В примарах там ліси й долини;
А на світанні хвиля лине
На берег дикий між піщаних гір,
Під тридцять козаків завзятих
Сухими з хвиль виходять як брати,
Та ще й дозорець їх морський;
А юний принц неначе мимохідь
Полонить грізного царя; щоб потім вбить
А іншим разом серед хмар перед народом
Через ліси, через моря
Чаклун несе богатиря;
Ніхто не знає скільки часу
В темниці там царівна плаче,
І поки там царівна тужить,
Лише облізлий старий вовк їй вірно служить;
Коли розступляться ліса і світ гудить,
Тоді за мить з Ягою ступа пролетить;
А що там під землею? О-о-о!
Там вурдалак Кощій над златом чахне;
Москальский дух… Там Руссю пахне!
І я там був, і мед та піво пив;
Край моря бачив дуб зелений;
Під ним сидів, та кіт навчений
Насцяв мені на светру, гад.
Але своїх казок мене навчив.
Одну згадав я, добрі люди,
Нехай для вас ця казка буде…
А вот это первая глава из Евгения Онегина. Опять же на «мове».
Мій дядько чесний без догани,
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, Боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушки поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
"Коли ж візьмуть тебе чорти!"
Щодня, щоночі кіт навчений
По ланцюгу кружляє залюбки;
Іде праворуч – тихий спів заводить,
Ліворуч піде – казку повіда.
Дива небачені: там лісова людина бродить,
І спить русалка наче немовля;
Там по затьмарених стежинках
Відбилися сліди нечуваних страхіть;
В сирому лісі там хатинка на курячих ніжках
Без вікон, без дверей стоїть;
В примарах там ліси й долини;
А на світанні хвиля лине
На берег дикий між піщаних гір,
Під тридцять козаків завзятих
Сухими з хвиль виходять як брати,
Та ще й дозорець їх морський;
А юний принц неначе мимохідь
Полонить грізного царя; щоб потім вбить
А іншим разом серед хмар перед народом
Через ліси, через моря
Чаклун несе богатиря;
Ніхто не знає скільки часу
В темниці там царівна плаче,
І поки там царівна тужить,
Лише облізлий старий вовк їй вірно служить;
Коли розступляться ліса і світ гудить,
Тоді за мить з Ягою ступа пролетить;
А що там під землею? О-о-о!
Там вурдалак Кощій над златом чахне;
Москальский дух… Там Руссю пахне!
І я там був, і мед та піво пив;
Край моря бачив дуб зелений;
Під ним сидів, та кіт навчений
Насцяв мені на светру, гад.
Але своїх казок мене навчив.
Одну згадав я, добрі люди,
Нехай для вас ця казка буде…
А вот это первая глава из Евгения Онегина. Опять же на «мове».
Мій дядько чесний без догани,
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, Боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушки поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
"Коли ж візьмуть тебе чорти!"
А вот так звучат в украинском переводе строки:
Паду ли я, стрелой пронзенный,
Иль мимо пролетит она?
Чи гепнусь я, дрючком продертий,
Чи мимо прошпандьорить він?
Иль мимо пролетит она?
Чи гепнусь я, дрючком продертий,
Чи мимо прошпандьорить він?
Комментариев нет:
Отправить комментарий